Карався, мучився, але не каявся!

Карався, мучився, але не каявся!

Колись давно- були часи
В крiпацтвi люди помирали.
Дiтей усiх, хоч ще малi
До пана в найми забирали.

Таким же бiдним крiпаком
Тарас малий на свiт з'явився.
Носив вiн воду ,був пастухом,
Частенько били щоб не барився.

Вiн мрiяв змалку малювати,
Вiршi писати про життя,
Як дуже рано вмерла мати,
Батько...про те, що вiн вже сирота.

Братiв, сестер своїх жалiв,
Що в ката важко працювали
Складав про пана й про царiв
Якi селян не шанували.

Писав про неньку Україну
I про народ,  який ганьбили
Як за любов до Батькiвщини
Його безжально засудили...

Вiн закликав до боротьби,
Вставать на ноги без кайданiв,
I не боявся вiн тюрми,
I не злякався вiн заслання.

Його неволя не зламала,
Вiн не прожив життя дарма...
Хвороба в пути закувала
А лiкiв на той час катма ...

Здiйснилась мрiя Кобзаря!!!
I стала вiльною держава
Двухсотий рiк уже минає
Його народ не забувае!!!
***
2014

Марина Соколовська